Сценарії

 Село моє, для мене ти єдине

Мета: поглибити знання учнів про народні звичаї та традиції, символи та

обереги українців; розвивати в дітей  прагнення бути свідомим громадянином, патріотом рідного краю; усвідомлювати важливість збереження і продовження народних звичаїв; виховувати в учнів національну свідомість, розуміння своєї причетності до долі України.

Завдання:

1.   Виховувати почуття національної гідності.

2.   Показати красу і цінність українських звичаїв, традицій.

3.   Показати замкнутість і нероздільність понять: Я — РОДИНА — БАТЬКІВЩИНА, МИНУЛЕ — СУЧАСНЕ — МАЙБУТНЄ.

4.   Розвивати естетичний і культурний рівень дітей.

Обладнання: 1. Плакат:

         «Шануйте, друзі, звичаї народні, квітчайте ними свою хату,

         То — обереги від біди, шануйте ті, що дала мати».

                          2. Сцена прибрана, як куточок хатнього інтер’єру: зліва —    макет української печі, рогачі, глечики; справа — стіл, застелений ви-    шитою скатертиною, на ньому — хліб – сіль; у глибині сцени — ікона

 Божої Матері та Ісуса Христа у вишитому рушнику.   

                         3. Перед сценою на столах — глечик з кетягами калини, вис-

         тавка символів та оберегів українців.

Учитель:

Україна — наша рідна країна. Це та земля, де ми народилися і живемо.

Це земля наших батьків, дідів і прадідів. Усім нам безмежно дорога наша мати Україна. А Україна для кожного починається з того місця, де народився, де зробив перший крок, сказав перше слово, почув першу колискову з уст матері. І хоч би куди не закинула доля українця, його душа лишається тут, де «тихі води і ясні зорі», де народна пісня бринить найглибиннішими почуваннями, а чорнобривці зроджують найдорожчий образ матері. Україна доти лишатиметься державою, доки українці пам’ятатимуть свої витоки, 

знатимуть свої традиції, відроджуватимуть свої звичаї, оберігатимуть символи, цінуватимуть обереги і те місце, де народився.

 Вірш О. В. Кравченко «Моє рідне село».

Моє рідне село

Моє рідне село, мальовнича колиско,

Де зелені поля, луки, річка так близько.

Тиха пісня твоя над зажурені гори

Розвіває журбу, приколихує горе.

Чути спів солов’я,  ніби дзвін кришталевий,

Все навколо сія, увесь світ променевий.

Ця земля трударів. Що простими руками

Возвеличують край безцінними ділами.

Моє рідне село—джерело для талантів,

Віддало ти у світ нездоланних атлантів.

Ти — Косарика край, що «косарив» словами,

Його слово й донині вита поруч з нами.

Ти і Горенка край, намальований пензлем,

На картинах його—позолочені верби,

Тихі плавні Хоролу. Задумане поле,

І безмежні степи, як безкрайнє море.

Моє рідне село, ти для мене спасіння,

Для моєї душі  спокій і воскресіння.

1 ведучий

 Всім нам добре відомо, що звичаї свого села, свого роду, свого народу — це ті прикмети, за якими ми розпізнаємо не лише в сучасному, а і в його історичному минулому. В усіх народів існує повір’я, що той, хто забуває звичаї батьків, карається людьми і Богом.

2 ведучий

         В час духовного відродження нашого народу все уважніше вдивляємося в його історію, все частіше звертаємося до нашого минулого.

         Кожна людина з великою любов’ю і душевними трепетом згадує те місце, де вона народилася, де пройшло її дитинство з дивоцвітом — казкою, у затишній батьківській оселі, згадує традиції і звичаї, що планувались із діда – прадіда. А зараз послухайте пісню Н. Май «Квітуча Україна» у виконанні                     .

Звучить пісня Н. Май «Квітуча Україна»

1 ведучий

         Великою таїною є незбагненна сила народної творчості, яка увібрала в себе всю пам’ять поколінь. Та ніщо так не залишається в глибинах пам’яті, а потім згадується протягом усього життя, як безпосередня участь у традиційних народних святах: колядки, щедрівки, великодні крашанки, гілочки святої верби у Вербну неділю, купальські вінки та багато інших свят, які пов’язані з календарним циклом.

2 ведучий

         Але є й такі традиції, які пов’язані  з давніми родинними звичаями. Одні з них відійшли у сиву давнину й забулися, інші—дійшли до нашого часу у дещо зміненому вигляді. Як от сватання.

1 ведучий

         Ваші увазі пропонується інсценізація уривка з комедії Григорія Квітки - Основ’яненка «Сватання на Гончарівці».

2 ведучий

          Тому ви матимете можливість порівняти, як відбувався цей давній звичай колись і зараз. Тож — дивіться.

Інсценізація уривка з комедії Г. Квітки – Основ’яненка «Сватання на Гончарівці»

1 ведучий

         Свята і традиції нашого народу — прекрасні, але вони не можливі без оберегів — символів, які супроводжували їх.

2 ведучий

         Вишитий рушник — саме він пробуджує в нашій душі теплі спогади дитинства. Традиційно з рушником вітали появу дитини в родині, з ним зустрічали дорогих гостей, його дарували старостам і зустрічали молодих після шлюбу, з ним збирали в дорогу чоловіків та синів, проводжали людину в останню путь. Рушник в Україні завжди був символом гостинності, на ньому підносили давню слов’янську святиню — хліб і сіль. Він був і є взірцем людської працьовитості, адже за кількістю рушників в оселі складається певна думка про господаря, а особливо про господиню. А зараз послухайте пісню Н. Май «Хата» у виконанні                     .

1 ведучий

         Ще один гарний український звичай — довга коса у дівчини. Дівоча коса була своєрідною візиткою охайності. В усіх родинах існував непорушний звичай — вставши вранці, дівчина мусила насамперед дати лад своєму волоссю: розчесати та заплести.

Учень

Розпустили кучері дівчата,

Підвели ще й брови для краси,

Тільки ти ходи, як вчила мати,

Не відрізуй дівочої коси.

Хай вона росте густа та пишна

Чорнобровим хлопцям на біду.

Я тобі, моя чарівна вишня,

Сам у них троянди заплету.

В’ються коси, як ранкові роси,

В ланцюгах срібляться золотих.

Що є краще за дівочі коси

І троянди вплетені у них?

2 ведучий

         Найкращою оздобою голови дівчини  є вінок. Дівчата плели вінки з квітів маку, синіх волошок, чорнобривців та дикої рожі. Роблять вінки і з паперових квітів, і повинен він бути невисоким і охайним, гарно прилягати до голови. Народ вірив, що дівчина, маючи на голові вінок, володіє чарами, якими могла тяжко карати кожного напасника. Вінки з квітів пасують тільки до дівочого обличчя, а молодицям до лиця –хустка.

1 ведучий

         З давніх – давен прийшла до нас хустка, невід’ємна частина жіночого вбрання. Коли наші далекі пращури відчули необхідність захищати своє тіло від холоду, а потім стала хустина берегинею вроди дівчат, стала основним і улюбленим головним убором української жінки.

2 ведучий

         Українська хустка здавна відігравала і важливу обрядову роль, була символом вірності і пам’яті про коханих. Хустина, яку використовували під час весілля, мусила бути світлою, ясною, як символ чистого і щасливого подружнього  життя. А ще — хустка  на спеченому в печі хлібові, щоб не черствів, та дитячих колисках — від вітру і лихого ока, вузлик з вечерею для хрещеного на Різдво, на столі з паскою.

1 ведучий

         Наші предки здавна мали добру вдачу, тому пісня і веселий танок супроводжували їх завжди. До вашої уваги — український народний танок, який виконують                          .

         Український народний танець.

1 ведучий

         Роль оберега виконувала здавна в Україні вишита сорочка. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину, не лише від негоди, а й від ворожих сил.

2 ведучий

Малюсіньку сорочечку

Тонесеньку, біленьку

Я вишила для донечки

Узорчиком дрібненьким.

Комашечки, калинонька

Дзвіночки та смалянки.

І в ній наша дівчинонька,

Неначе та веснянка.

Рум’яненька, як сонечко,

Неначе квітка рожі,

І плеще у долонечки,

І так… на татка схожа!

1 ведучий

         Без верби і калини нема України — кажуть в народі. За давнім звичаєм на городі, на обніжку садили калину, а під вікнами — кущі любистку. Кущі калини розростаються, милуючи зір білим цвітом навесні і рубіновими кетягами під  осінь. Плоди калини за народними уявленнями символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами.

2 ведучий

         Вербове дерево, що здавна шанувалося, увійшло як символ і в християнські вірування. Тиждень перед Великоднем називається вербним. На Вербній неділі вербу освячують, а потім приносять додому і б’ють нею хатніх, в першу чергу тих, хто не спить. Свячену вербу зразу ж садили на городі.

1 ведучий

Вербова гілка зацвіла

У мене на столі,

Як символ сонця і тепла,

Ще схованих в імлі,

Як знак зеленої весни,

Котра ще вдалині,

Як знак, що щастя сад рясний

Даровано мені.

Вербова гілка на столі

У мене розцвіла…

Прилинуть, серце , журавлі

А в них на кожному крилі

Дар сонця і тепла.

2 ведучий

         Так , розповіли ми сьогодні багато. Говорили про звичаї минулого. А що зараз? Куди крокує сучасне?

1 ведучий

         І зараз українці багаті своїми піснями, танцями. Щоб довести це, учениці __ класу ____________  підготували сучасний танок.

         Сучасний танець.

1 ведучий

         Так, оце вже, ніби, і все. Місточок між минулим і сучасним побудовано.

2 ведучий

         А якщо такий місточок є, то ніхто не може зазіхати на цілісність нашого народу, бо в історичній  пам’яті наша міць і сила.

1 ведучий

         А на прощання хочеться сказати:

2 ведучий

         «Шануйте, друзі, звичаї народні, квітчайте ними свою хату,

1 ведучий

То — обереги від біди, шануйте ті, що дала мати».

Пісня Н. Май  «Я бажаю вам добра».