Публікації
Хай на
обличчі дощ змиває втому
І смуток хай погасне у очах,
Коли я повертаюся додому,
То виростають крила на моїх плечах.
Зустріла на порозі рідна вишня
І тягне гілку до моїх долонь.
Схвильована, до мене мама вийшла.
Торкнулась вже зима до її скронь.
Я мовчки підійду і посміхнуся,
Загляну в її очі осяйні.
До неї, як в дитинстві, пригорнуся,
Своє тепло віддасть вона мені.
Але душа чомусь не зна спокою,
І серце важко в грудях стукотить.
Щось невимовне діється зі мною,
Шукаю рідні очі, а рука тремтить.
Зітхає мама біля мене стиха
І розуміє доню краще від усіх,
Бо довелося випити немало лиха
І виплакати чашу сліз своїх.
Матусю, люба, дякую тобі
За теплоту, любов, за твою ласку.
Прости мене, що ти живеш в журбі,
Свою дитину ти прости, будь ласка,
Що ти лишилася сама, прости,
Що тато нас покинув навіки.
За кожну слізоньку свою, прости,
Що розлетілись ми із братом хто куди.
У нас свої дороги і путі,
І кожен щастя сам собі будує.
Але куди б не завело нас у житті,
Твоя любов нас завжди порятує.
Додому шлях поєднує серця,
Твоя любов нам душі зігріває.
Для тебе, мамо, сповідь щира ця,
Бо кращої за тебе не буває.
